RSS Feed

Чому люди танцюють?

Найперші танці були хороводи і танцювались по колу, формуючи єдине

ЦІЛЕ–CHEILE-CEILIDH–КЕЛИХ–КОЛЯДА–WHOLE–КОЛО–COLO-SOLO–СОНЦЕ–SOLAS

Мистецтво танцю запрограмоване в людині самою природою. Всі істоти живуть за рахунок ритмічного биття сердець, ритмічного дихання. Тварини, що живуть на суші пересуваються завдяки ритмічному пересуванню ніг, птахи літають завдяки ритмічному маханню крилами. Танець має такий самий вік, як і перша людина, що виражала свої почуття радості або суму ритмічними рухами 25 000 років тому. Танець надихається ритмом життя, що пульсує в людині та у всесвіті. Більшість людських почуттів – це інстинкти, які є спільними у вчених інтелектуалів і менш освічених людей – тих, що живуть у 21 сторіччі і тих, що жили 20 000 років тому.

Слово танець походить від давнього та спільного для усіх Європейських народів ‘dan/дан‘ або ‘tan/тан‘ (германці не вміли вимовляти звук /д/). Дан означає тягнутисьрухатись, просуватись. І сьогодні танцюристи приспівують ‘дана-дан‘ під час танцю. Можливо Дана, богиня води у слов’ян і кельтська богиня Dana отримали свої імена саме тому, що річки знаходяться у постійному русі? (вода – водити, рухати). Давня кельтська назва танцю – rinnce означає струм, тобто ріка в широкому значенні протока, просування, рух вперед.

Highland Reel символізує довгу бурхливу ріку

До виникнення живих істот на Землі Всесвіт галактик, зірок, планет і місяців являв собою величне творіння, що ритмічно рухалось у космосі: планети обертались навколо сонець, місяці – навколо планет. Це в свою чергу утворило ритми дня і ночі, зими і лита, зростання і зів’яння.

На кожному етапі розвитку людей, від примітивного дикого мисливства та збирання їжі в лісах до сьогоднішніх мультимедійних засобів, інтернету – люди танцювали. У давні часи танець був абсолютним вираженням вього життя людей. Перші танці були простими, але навчаючись контролювати навколишнє середовище, люди змінювали умови свого життя, і танці ставали складнішими.

Перші танці не мали музичного супроводу, але давні люди не могли не усвідомити ефекту звуків своїх ніг, що тупотіли по землі. Так танцори самі створили музичний ударний акомпанімент – і це були не тільки тупотіння ніг, а й також плескання в долоні, клацання пальців, биття по шкірі тварини, натягнутої на раму. Пізніше мелодія – імітація співу пташок або протяжне відображення людського мовлення – прикрасила ритмічні удари. В танці важливо рухатись синхронно, і мелодія не тільки заповнювала інтервали між ритмічними ударами, але й допомагала запам’ятати танець. Послідовні удари – це інтегральна частина суспільного танцю, вони надають моніторний сигнал і контролюють ритмічний рух і темп танцю, який може нарастати або уповільнюватись в залежності від ведучого.

South Uist Quadrille - сучасна кадриль, потрапивши на віддалений шотландський острів, набула місцевого характеру і перетворилась на справжній народний танець

Давньогрецький історик Геродот вважав, що розвиток народу та хід історичних подій підпорядковуються природним умовам місцевості, на якій цей народ проживає. Саме природні події, що повторюються, визначали спосіб життя давніх людей.

Чому, наприклад, танці горців жвавіші за танці жителів рівнин? Горці – мисливці та скотоводи – жили серед крутих та суворих пагорбів, щоб пересуватись по них треба вміти рухатись на півпальцях та стрибати. Обмежений простір зумовлював розвиток танців на місці з використанням високих стрибків та дивовижних кроків – так з’явились кельтський степ данс та гуцульські коломийки. І сьогодні можна побачити, наскільки вони схожі.

Гальсько – Гуцульські коломийки. Òrain Gàidhlig agus Gutsul.

Жителі рівнин жили на широкій та родючій землі, заняття рільництвом зумовило повільну, важку ходу з навантаженням на всю стопу. Широки простори утворили довгі танці, в якому може приймати участь велика кількість людей. Першими хореографами були колдуни, шамани, друіди.

Scottish Reel

Людина, як невід’ємна частина біосфери, пов’язана з природними річними змінами. Проявлення цієї залежності називається синхронізацією, тобто узгодженістю подій в часі. Зміни природного середовища впливають на психічні процеси, емоційну спрямованість та творчість людини.

Рух Сонця по небосхилу, зміни положення зірок, обертання Землі навколо Сонця та рух Місяця навколо Землі, чергування пір року задавали ритми, які ставали основою календаря – системи опису ходу часу через загальнокосмогоністичні уявлення.

Святкові дні традиційних календарів співпадають з циклом життя Землі – це маркери життя планети Земля, і відповідно, людського суспільства. Накопичений з часом досвід передавався з покоління в покоління як традиційне знання, незмінна умова виживання роду та народу в цілому. І цей досвід давнє суспільство передало нам в обрядово-ритуальному форматі. Через календарну обрядність ми можемо зрозуміти майже втрачені уявлення розвитку давньої культури.

Eightsome Reel

Танець був створений первісними людьми як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи і життя. Перші танці виконувались без музичного супроводу – використовувалсь тільки відбиття ритму вигуками шамана/друїда або примітивними ударними інструментами. У колективному дійстві головним смислом руху була імітація – словесний текст або мелодія були лише складовими елементами (і то не головними) у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку.

З розвитком цивілізацій умови життя людей змінились. Полегшення виробництва харчів, виникнення фабрикантів та купців зумовило виникнення класу шляхтичів, які, маючи вільний час та гроші, хотіли розваг. Нові танці почали створюватись, але їхні рухи вже не були важливі, бо не мали значення. Запозичені в давніх обрядах рухи були адаптовані, щоб задовольнити рафіновані смаки придворних. Стрибок перетворився на уклін, стрімкий біг – на полонез. Жвавий, тобто життєдійний, танець приручили і перетворили на мінует. Життя покинуло танець і природа більше не захищає людину.

Сьогодні люди все більше відриваються від природного середовища, руйнуються зв’язки, які налагоджувались віками та визначали буття. Все глибше прірва духовної пустоти, як в окремій людини, так і суспільстві. Але свідомість людини з давніх часів не змінилась. Під пресом інформаційної революції вона сховалась у глибини підсвідомості та набула інших форм вираження – і це призводить до внутрішніх та міжлюдських конфліктів. Внутрішнє Я людини продовжує жити за законами природи, Сонячні та Місячні цикли визначають її буття. Тому сучасній людині так притамана тяга до  ’давнього, священого’.

Український народний танець Картопля

Тяга людей до танців підтверджує це: на будь-якому святкуванні під час масових танців люди інтуітивно стають у коло, але у більшості випадків обмежуються рухом по колу та зходом у центр і назад – хотілося б ще якихось рухів та фігур, але яких? Якщо ж на святі присутня людина, яка знає традиційні масові танці – усі з неабияким ентузіазмом приєднуються, обличчя людей світяться радістю і (без перебільшення!) щастям.  Це пояснюється тим, що традиційні обряди мають в собі ‘концентрат’ культурно-інформаційних кодів, що викликають певний стан, емоції, переживання – насамперед відчуття спокою та душевного задоволення, оскільки людина приєдналась до ритмів космосу і, відповідно до глибинної свідомості, виживе. Святкова обрядовість, як втілення зконцентрованого народного досвіду може послужити засобом психічного (а, в наслідок, і фізичного) зцілення, оскільки обряди мають не тільки аграрну, але й медичну мету. Життя по річному колу психологічно та психофізіологічно підвищує стійкість організму людини до зовнішніх та внутрішніх стресів – а виконання обрядових танців виступає засобом приєднання до життя Всесвіту.

Scottish Reel

У давніх людей першочерговим відповідно до часу було поняття кола. Чергування пір року підпорядковане суворому руху, який повторюється віками. Річне коло, коло вічного повертання – це повторення подій створення та розвитку світу, яке символізується зимовим коловоротом та відродженням світила.

У певній послідовності рухів закодована картина світу – його стихій та людини в ньому. Більша частина календарної обрядовості усіх європейських народів мало чим відрізняється. Це пояснюється тим, що вона індоєвропейська за походженням, відтак національні традиції, які формувалися в пізніші часи, не дуже впливали на її інваріант. Сюди щонайперше належать усі обряди й вірування, пов’язані з сонячним культом.

Шотландська Джига у виконанні волинських дітей

Тисячі років календарі слугували людям, допомагаючи їм обробляти землю, збирати врожай, займатись мисливством. Рік, поділений на дванадцять частин, зображувався на ритуальних келихах. Колове святилище, що створювалось під відкритим небом на пагорбі, мало календарне призначення, а поділення кола на 2, 4, 8 правильних частин орієнтовно частин світу відображало поділ року по сонячним фазам. В скельних ритуальних комплексах на території Європи на вершинах пагорбів відкрито круглі заглиблення, кількість яких вказує на їх календарно-культовий зміст, та зображення ‘солярних знаків’ – трискелі, спіралі, кола та колеса.

Circassian Circle

Фігури і рухи давніх танців також мають календарно-культовий зміст та зображують ‘солярні знаки’. Загальний узор танцю відтворював життя навколо – силуети квітів, дерев, зірок, пориви вітру, рухи тварин. Серед давніх весняних танців Європейських народів є Відкрите коло – наприклад, ‘Кривий танець’ у слов’ян, ‘An dro’ та ‘Farandol’ у бретонців. Хвиляста лінія без початку і кінця — безконечник — мотив, який зустрічаємо часто в інших галузях народного мистецтва.

An dro’що означає поворота гальською darag/darach – дуб, символізував ріст і розвиток (ізвивання) дерев, кушів. У  слов’ян цей танець називається ‘Кривий танець’. Сусідні племена називали слов’ян кривичі, від гальського craobh дерево (вимовляється /крив/).

У цих танцях проглядається первісний магічний ритуал, що покликаний пробудити репродуктивні сили природи; ясно виступають ті ж елементи, що присутні у церемоніях розмноження усіх давніх племен: імітації рухів звіря чи рослини, розмноження якої ця дія має на меті. Звиваючись на взір горохового стебла чи огіркового огудиння, учасники хороводу, несвідомо вже для себе, мають, очевидно, пособляти доброму росту гороху чи іншої городовини.

Метелиця найдревніший український танець. У композиції танцю чітко вимальовується тема метелиці – звідси і назва: метелиця, хурделиця, хуртовина, віхола. Структура танцю символізує напрямок вітру.

Слово віхола споріднене зі словами wheelwhirlreel, які означають обертання.  В свою чергу слово reel, righil, ruidhle - означає також назву танцю, що передбачає не тільки обертання по колу, а й кроки, схожі на риття, перегортання землі, рихленнярілля!

Reel Steps

Слово коло тлумачиться лінгвістами як круг, але більш відповідним здається значення коливання/колихання – звідси гальські ceòl (музика) та сèilidh, і слов’янські колокол, колиска, колія, коловия/коломия. Щодо танцю, то значення коливання теж точніше пояснює його суть, адже не всі давні танці виконувались по колу – слов’янський Кривий танець (від гальського craobh – дерево), який бретонці називають An Dro (ізвивання дерева), англійці Reel (рілля, колія), а ірландці Rinnce Fada (довга ріка) танцюються в лінії, яка звивається, колишеться. Назва танцю коломия бачиться дуже цікавим і водночас простим: чергування приголосних м/в і сьогодні існує в гальській мові і, враховуючи його, можна пояснити значення багатьох слів – мода/вода (течія), коломия/коловия/каламайка/калатайка (вия/шия – те, шо повертається, розвивається, звідси коломия – звивання, вихиляси та викрутаси).

Назва хороводу виходить від древньогрецького ‘Choros’. Нагадаємо, одне з імен Сонця – Хорс. В Європейській культурі один з найперших записів про танці здійснено Гомером в ‘Іліаді’ під назвою ‘χορεία/Chorea’. І сьогодні колядні танці, що збереглися, мають схожі назви: Cor – в Ірландії, Horo – у Болгарії, Oro – у Македонії,  Hora – в Румунії, Kolo – в Сербії, Horon – в районі Чорного моря, Хоровод – в Україні, Білорусії та Росії. Слово ‘хор’ означає ‘коло’, ‘сонце’, від нього походить ‘hour/heur’ – ‘година’ (ходина, хід), тобто ‘оберт’. Слово ‘хоро-вод’ буквально означає ‘рух по колу, водити коло’, коловорот (слова ‘вода’ і ‘водити’ мають спільний корінь – це підтверджує, що ‘вода’ означає ‘рух’), а слово ‘оберт’ означає ‘коловорот’ (‘ob’ – гальською ‘навкруги’, ‘bert’ – старогерманською ‘вогонь, яскравий – сонце’). Хоровод має ще одну назву – обряд, яка також означає рух по колу (‘ob’ – гальською ‘навкруги’, ‘ряд’ – старогерманською ‘лінія’).

Давня назва хороводів гаївки (іноді – маївки) іде ще від тих часів, коли наші пращури виконували обрядові пісні й танці в заповідних гаях біля священних дерев. Кельти називають весняні святкування Bealtaine (белчене, англізована вимова – белтейн), що означає красивий вогонь, германці та англійці – Maying/Maien. В сучасній українській мові складова май присутня в словах розмайрозмаїття, яке відбувається під час весняного розквіту природи. Дуже цікаво те, що серед давніх ірландських танців теж існує весняний хоровод з назвою Hay. Ця назва походить від гальського haie - тинок. В цьому танці хлопці символізують тин, а дівчата обтанцьовують їх наче молоді паростки, що ростуть, розвиваються.

До XII-XV ст. у хороводах та кривих танцях приймали участь усі верстви суспільства, включаючи королів, які зазвичай були ведучими в танцях. В Англії хороводи називались ‘carole’, в Італії – ‘carola’, у Франції – ‘ronde, rondet, rondelet’, в німецькомовних краях – ‘reigen, ringel, reihe’.

Англійське carol утворилось від французького carole (рух по колу), яке в свою чергу походить від латинського choraula, спільне з грецьким χορεία/chorea. Римляни вимовляли ‘ch’ як ‘к’. З латинської форми і зформувались два слов’янські варіанти: коло(-ворот) та хоро(-вод). Гальське сèilidh (зібрання) також спільне за походженням з усіма цими словами. В Шотландії і сьгодні можна почути, як сусід запрошує сусіда на сèilidh. Але ж і ми кажемо так само – ‘заходь до мене на келих’!

Коло/Хорс/Яр/God/Бог/Біг – це також ім’я бога, чим пояснюється походження слів гора (місце, де живе бог/сонце), (г)орати (молитися, співати), англійське god, скандинавське gud, Sanskrit huta (від прото-германського ghudan/goutan), російські год (рік, оберт часу), ход (рух, хід), хорошо, угодно (добре), українські годитьсягідний, англійське good (добре, по-божому), годити (робити добру/божу справу), ходити (рухатись), година (оберт часу), погода (гарні умови, божа милість), негода (погані умови, немилість бога). Грецьке κηλος (kelos) означає ‘те, що горитьсонце‘. Цікаво, що інше грецьке слово θεός (бог) та θέω (біг) мають спільне походження. Ім’я Бог в українських піснях вимовляється також Біг, що співпадає зі словом бігбігти. Bouger французькою ‘рухатись’, bougie – свічка, тобто маленьке полум’я, маленьке сонце, маленький бог. Відомий танець Bougie-Wougie означає Рухаємось!

Колесом, колесом вгору сонце йде;
В нашій Маруні рай ся в’є.
Марусенько-дівонько! Хто ж тобі той рай дав?
Дав мені Біг і Батенько мій.

або

Хто іде? Біг! Що несе? Пиріг!

Різні назви Бога пояснюються артикуляційними особливостями людей з різних племен, а іноді місце мав просто ‘несправний телефон’ – так, мандруючи, слова змінювались. В гальській мові зміна відмінка або сусідство звуку з певними іншими звуками призводить до чергування приголосних b/v, h/j, g/h. В сучасній українській мові також поширене чергування приголосних х/с/ш (рух, в русі, рушаймо), г/з/ж (дорога, в дорозі, дорожний). Тому не дивно, що за тривалий історичний період міграції людей слова так сильно змінювались (наприклад, Bethlehem - Віфлеєм).

Ланцюжок між словами Бог та God може виглядати так: Sanskrit Huta, Hindustani Khuda, Indian Buddha/GotamaPersian Bhodha (може вимовлятись богавогавода),  Celtic Aeddon/Guydion, ProtoGermanic Ghuđán, Scandinavian Odin/Woden/Goutan,  German Gottа/Gott, English God. Цікаво, що українські хата та хутір спільні за походженням і означають накриття, те, що зверху, і обидва спільні з німецьким Hut (капелюх, накриття, капюшон), англійським hut/hood (хата, накриття/капюшон).

Чергування приголосних s/с/к у різних мовах дозволяє звести у єдине значення слів  коло/solo/solus/colour. Від слова коло походить колір (яскравіість, світло, рос. – цвет/свет) – так само як гальське solas (світло) та англійське colour (колір).

Скандинавське Odin має те ж  саме значення, що і українське один, гальське Aeddon схоже з українським єдиний, так само як латинське solus/solo водночас означає сонце і один. Звідси ж слова  cellaцілий (неділимий, один), клітинаcèilidh (гальською – зібрання в коло), келих – чаша, що ходить по колу, поцілунок – злиття в єдине ціле.

Виходить, що поняття БОГ та РУХ мають спільне значення, а перші танці були присвячені, в першу чергу, вшануванню стихій, що рухались – Сонця та Води.

Всі давні сонячні свята позначені грою Сонця. Як у інших індоевропейских племен, так і в слов’ян сонце не лише порівнювалось із колесом, а й уявлялося ним. Гальською мовою сонце – grian, подібне до українського грати. Весняні свята гали називали grania – гранія, ігрища. Грація – уклін, граціозно – з уклонами, викрутасами та вихилясами.

Сонце, що сходить,  обертається подібно до колеса чи жорна, воно грає, танцює: то вирине, то сховається, то вийде угору, то опуститься донизу, то заблищить різними кольорами, то засяє ясно.

Давні люди проводили паралель між способом добування вогню і сходом сонця. Вогонь для вогнища добувався внаслідок тертя, способом звивання, кручення, а не простого тертя одного шматка дерева в другий - цей спосіб зображав, як запалюється небесне колесо, сонце. Люди вважали, що сонце запалюється в той самий спосіб, в який запалюється вогонь на землі.

Танцюючи хороводи, люди вірили, що запалюють сонце.

З появою перших людських цивілізацій танець завжди був важливою складовою частиною церемоній, ритуалів та святкувань. Першим способом вислову почувань, думок, реакцій на оточення, був рух.

За уявленнями предків людина – невід’ємна складова світового процесу, і вона проходить таке саме життєве коло, як і все в природі. Особистісні зміни в людському житті вторинні, і вони є також частиною ‘кола’. Це коло складаєтьсся з чотирьох частин у зв’язку з сонцестоянням та рівноденням, а на стиках пір року – під час сонцестояння та рівнодення – наступає п’ята пора року, свято. Участь у святковому обряді робить людей співучасниками процесу буття на рівні Всесвіту, це обов’язкова умова виживання. Традиційний календар – це уявлення наших пращурів про створення Всесвіту, появу людини, взаємовідносини між богами та стихіями, взаємозв’язок між тваринним та рослинним світом.

Живучи в умовах натурального господарства, перебуваючи в постійній залежності від природи, людина на ранніх ступенях свого розвитку уважно придивлялась до природних явищ і ставилася до них чисто практично. Весна з відродженням навколишнього життя, з її сонцем, грозою, буйним розквітом рослинності робила такий могутній вплив на уяву людини, що людина обожнювала сили природи, схилялася перед ними, запобігала їх ласки, творячи своїм божествам гімн певними обрядами. В хороводах, що супроводжувались простими за змістом співами, люди розбуджували енергію, прагнучи передати її навколишній природі, розбуркати своїми імітаційними рухами й діями її сили до нового життя.

Бретонський танець Bourée – Розбуркування

У давні часи основні обрядові містерії припадали на головні періоди року: рівнодення та сонцестояння, а також початок фаз новолуння. Обряди вшанування тварин також співпадали з цими періодами: святкування ведмедя припадало на весну, коли ведмідь виходив з барлогу, а народження ведмежатка припадало на час відродження природи; святкування коня – на початок літа, разом із сонячним культом Небесного коня, і це співпадало з закінченням періоду зпарювання у коней; осінню вшановували оленя, лося та косулю – це співпадало зі скидом рогів у самок та початком полювання на цих тварин; культ кабана припадав на зиму, кінець року – період парування свиней. Усі ці свята в різних місцевостях збереглися до теперішнього часу: в Бретані на масляну танцюють Танець Ведмедя; в Ірландії та Шотландії влітку та восени прославляють коня дзвінкими дрібушками, в Німеччині та Англії головним символом Різдва є кабан.

Чотири головні свята: два сонцестояння – зимове (гальське Yule і слов’янське Коляда) та літнє (гальське Litha і слов’янське Купала),  і два рівнодення – весняне (гальське Eostra і слов’янське Великдень) та осіннє (гальське Mabon і слов’янське Вирій). Між ними були ще проміжні свята: в кінці зими – гальське Imbolc і слов’янське Срітення (коли зима з весною зустрічаються), в кінці весни – гальське Bealtaine (белчене, англізована вимова – белтейн) і слов’янське Родониця, в кінці літа – гальське Lughnasadh (лунаса) і слов’янське Обжинки (Дожинки), та в кінці осені – гальське Samhain (саван) і слов’янське Покрова, коли земля вкривалась першим снігом і починалась зима і новий рік. Давні люди вважали, що в ці періоди космос повертається до первинної стадії свого існування – хаосу. Гармонізувати хаос може спеціальний ритуал. За уявленнями давніх людей символічне відтворення світу – у танці, пісні, малюнку, оповіді – означало нове його створення. Тобто в обряді створення світу замінюється відтворенням його символу. Обрядові містерії втілюють природні ритми – тобто процеси, що керують та спрямовують життя людей і разом з цим їхню волю.

Календар – це життєвий ритм, і чим точніше він побудований, тим більше шансів вижити у важких природних умовах. Давні обрядові танці – це живий календар, і чим краще вони виконувались, тим легше було людині узгодити своє життя з ритмами Землі та космосу. Під час виконання танцю людина відчуває свою співучасть в русі та відновленні Світотворення.

У дописемний період танець був одним із засобів передачі інформації, зберігання історії між поколіннями. В первісних творах, які до нас дійшли в більше чи менше зміненій формі, рух займає місце провідне.

Перші твори старовинної народної творчості були синкретичні й складалися вони з трьох елементів: руху, співу і слова, які пов’язував ритм. Танець був однією з форм проявлення почуттів між чоловіком та жінкою. Як засіб введення в транс танець також використовувався в лікувальних ритуалах, виступаючи таким чином попередником сучасної медицини.

В усіх частинах світу, незважаючи на географічні та кліматичні умови, прослідковується вражаюча спільність первісних суспільних ритуалів та святкувань – емоції жителів різних країн відображаються інстинктивно через танець однаково.

Scottish Reel у виконанні волиньських дітей – і хіба ж це не український танець?

Дослідження танців дає уявлення про давні святкування та історичні події, які тепер неможливо знайти в писемних джерелах.

У давні часи танець, спів та гра на музичних інструментах мали не розважальне, а життєво необхідне завдання, вони були наповнені певним змістом, і кожна фігура мала своє значення.

Зміст первісного примітивного танцю включає ‘пори року’ життя людини – події, пов’язані з її народженням і вступом у плем’я, посвячення в мисливці та воїни, одруження, смерть. Сезони людини мають відображення в сонячному колі: весна – період сіяння і відродження, який припадає на час рівнодення; літо – період росту, який припадає на час літнього сонцестояння; осінь – період збору врожаю; та зима – ‘мертвий’ період, який припадає на час зимнього сонцестояння. Цей коловорот знайшов відображення у танцях і піснях – не тільки поточні події у племені як мисливство і землеробство, а й увесь епос славного минулого, війни й перемоги, давні вірування, вшанування тотемів предків відображені в танцях.

Час літнього сонцевороту супроводжувався обрядами й людними веселощами в багатьох народів Європи. Подібно до українців його відзначали білоруси, поляки, чехи, серби, болгари, австрійці, кельти.  Перша історична згадка про них датується часами Цицерона (І ст. до н.е.). Основоположник романтичної школи Йоган Гердер спільність звичаїв різних народів вважав ознакою спільності їхнього походження

Ірландський танець An Rinnce Mór (Велика ріка).

Форма кола презентує також структуру суспільства, якa функціонує тільки, коли кожен на своєму місті. Окрема людина водночас найменший і найважливіший елемент.

Celtic Ornaments (Кельтські узори) - сучасний кельтський танець, побудований за структурою первинних танців. Цей танець символічно зображує роботу ткацького станка – і ми бачимо, як нитка плете спиралі і трискелі. Також присутнє в цьому танці і відкрите коло, в якому перший танцюрист веде за собою всіх.

Рух по колу в хороводі символізує обертання Кола – молодого сонця, що вічно перероджується та оновлює все живе. Розпадання великого кола на групи по 12, 8, 4, 2 танцора символізує зоряне небо – Колесо Сварога, яке провертається навколо стожара; зодіакальні сузір’я, що повільно змінюються. Прохід під аркадою з’єднаних рук відображує морські хвилі (вшанування водної стихії) або густий ліс (вшанування дерев), з’єднані у зірочку праві або ліві руки чотирьох танцорів відтворюють ‘хрест’ – поділ на пори року.

Sternpolka/Дулібська полька - давній кельтський танок, що зберігся в Австрії. В структурі танцю чітко промальовується рух зірок (звнішнє коло) навколо сонця (внутрішнє коло), а їхнє розташування являє собою одну велику зірку.

Всі давньоєвропейські танці мали однакові рухи – це пояснює спільність народних танців сучасної Європи. До сьогоднішніх часів дійшли до нас такі танці, як слов’янські ‘Струмок’ та ‘Метелиця’, шотдандські ‘Riverside Jig’ та ‘Reel O’Mòr’, ірландські ‘An Rinnce Mór’ та ‘The Waves of Tory’, бретонські ‘Bourée’ та ‘An Dro’, австрійські ‘Kreuzpolka’ та ‘Sternpolka’. В усіх ціх танцях використовуються однакові структурні елементи: велике коло, яке розпадається на менші частини, зірочки, арки, велика ланка та інші.

Перші танці були ритмічном проявом щастя, але скоро вони стали використовуватись з практичною метою. Давня людина була підвласна природі – що не могла зробити сама, породжувала розумом – і людина показувала в танці, що вона хотіла отримати. У танцях люди відображали свої прохання до богів: потрібен дощ – благай Небо і Ріки про це відповідними рухами, треба висушити зерно – звертайся у танці до Сонця, захворів соплеменник – благай богів про його одужання.  Люди вшановували Сонце, Луну, Вогонь, Воду, Дерева та Тотемних тварин – ведмедя, змію, оленя або лева, які надають людям племені необхідних сил і якостей. Анімалістичні уособлення стихійних явищ у живих образах у народних іграх, обрядах зводилися до бажання полегшити працю, підпорядкувати явища природи й забезпечити собі добробут.  Рухи були дуже важливі, бо кожен мав ЗНАЧЕННЯ. Рухи мали повторюватись багато разів, щоб прохання спрацювало.

Мисливські та бойові танці – для вдалого полювання людині необхідно було вміти імітувати голоси та рухи тварин. Американські індіянці в своїх танцях імітують рухи орла, германці – рухи ведмедя, кельти – оленя. Танці мали на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка-воїна, а також були своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, надихали, давали силу, енергію, піднімали бойовий дух. Ритмічні рухи вводлили танцюристів у стан трансу, зміненого стану свідомості, коли людина втрачала індивідуальну та набувала колективну ідентичність.

La danse de l’ours (Танець ведмедя) - один з найстаріших кельтських танців.

Вітальні танці – посвячення нового члена племені, привітання гостя, засвідчення дружби.

Весільні танці передбачали зміну партнера з кожним коліном танцю, щоб дівчата і хлопці перетанцювали з усіма (і принюхались один до одного – саме так практично стояло завдання в ті часи) та могли вибрати собі пару на все життя.

Магічні танці - усі рухи, магічні звертання, заклинання яких були органічно пов’язані з певною порою року та землеробством. Наприклад, гуцульський танець «Освячення зерна» виконувався на Різдво. На білій плахті лежить зерно. Щоб надати зерну магічної сили плідності, навколо нього, взявшись за руки, танцюють в напрямку руху сонця сильні, здорові чоловіки. Далі освячене таким чином зерно висипають в поділ господині. Символіка танцю передає уявлення про чоловічу запліднюючу силу і жіночу — народжуючу. Навесні це освячене зерно, перемішавши з іншим посівним зерном, господар посіє на ниву. Танець «Кругляк» виконувався одруженими чоловіками при освяченні пасіки. Топірці кладуть по колу, у вигляді сонця, зерно освячують в шапках, потім висипають господині в запаску. Цей ритуальний танок має сприяти здоров’ю бджіл, доброму медозбору. Співається пісня, «щоб бджоли були веселі». Освяченим зерном господарі будуть навесні посипати вулики, коли вперше випускатимуть бджіл.

Рухи інших танців зумовлені роботою. Моряцький танець відтворює підняття якорю або вітрил, танець ткачів утворений за структурою і роботою ткацького станка, танець косачів також використовує відповідні рухи.

Землі, де жили давні кельти, були багаті на залізну руду, срібло і золото, що  зумовило розвиток ремісництва та виготовлення зброї та засобів виробництва. Це поставило кельтів на вищий етап розвитку порівняно з сусідніми племенами, додало більшої впевненості і позбавило залежності від природних умов. Як результат – потреба в обрядах стала відпадати. На момент, коли зформувалась кельтська нація, кельти вже не танцювали. Тому термін ‘кельтські танці’, фактично, безграмотний. Інше – кельтська музика. Давні кельти дуже любили хвалитись своїми військовими перемогами. Використання ритму, рими та мелодії уможливлювало запам’ятовування довгих історій, тому вожді аристократичних кланів не могли недооцінити значення музики для складання історичних пісень. Барди, які вміли виразно передававти хвалебні оповідання, дуже шанувались, вони мали привілеї та особливий статус, наближений до військового прошарку. Пісенне мистецтво розквітало, і кельтська музика, мігруючи зі своїми творцями, розійшлась по всьому світу.

В пошуках кращих земель кельти декількома хвилями пройшли по всій Європі. В місцях, де вони зупинялись, місцеві жителі все ще танцювали. Картина досить відома: завойовники милостиво і зверхньо (але чомусь-таки з неабияким інтересом) спостерігають, як розважається простий місцевий люд. Враховуючи те, що люди інших племен танцювали без музики, відбувся культурний взаємовплив – танці різних народів танцюються під акомпанемент кельтської музики. Доказом цього служить те, що мелодії шотландських та ірландських танців – це давні кельтські пісні, слова яких гальською мовою співаються і сьогодні.

Far am bi mi fhìn is ann a bhios mo dhòchas

Наприклад, популярний танець ‘Reel of the 51st Division’ був створений англійськими військовими вього 60 років тому на мелодію старовинної гальської пісні ‘Far am bi mi fhìn is ann a bhios mo dhòchas’ (куди б я не йшов, беру свою надію з собою), до якої на той час вже встигли написати англійський текст ‘The Drunken Piper’ – тобто укладач танцю навіть не знав, що використовував давню кельтську пісню.

Reel of The 51st Division

На жаль, досліди учених-етнографів були завжди скеровані на слово, і словесна творчість була центром уваги — ситуація, яка порівнююче недавно перемінилася. Та зміна ця прийшла вже тоді, коли безліч цінного матеріалу було безповоротно втрачено. Негативне ставлення до прояву людської активності в танці треба приписати у великій мірі Християнській Церкві. Вона в кращому випадку вважала танець за легковажну забаву, а в гіршому — за смертельний гріх. Але попри усі перешкоди – звичаї і танці, хоч і не в первісній формі, збереглися.

No Responses

No comments yet.